Критики

Аналіз вірша Василя Стуса “Як добре те, що смерті…”

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: патріотична і філософська.

Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин.

Віршовий розмір: ямб.

У поезії-заповіті «Як добре те, що смерті не боюсь я…» Стус точно передбачає свою долю: незламність перед мучи-телями-суддями, концтабір, загибель у неволі на далекій чужині й славне повернення на Батьківщину по смерті. «Сувора простота проступає крізь ці мужні рядки… Зійшли з душі поета сумніви, давні образи, досади, ясним і чистим зором дивиться він в обличчя часу й простору. І на далекій від­стані, за тисячі кілометрів, за снігами й судами, за зрадами й тюрмами, за годинами й десятиліттями проступають риси тих, заради кого він діяв і творив», — зауважує Ю. Солод. Ця поезія безпосередньо перегукується з віршем «Як умру, то поховайте…» Т. Шевченка.

Аналіз вірша Василя Стуса “О земле втрачена, явися”

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: патріотична.

Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю.

Віршовий розмір: ямб.

Про твір: перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: «сонця хлюпочуться в озерах», «світання тіні пелехаті над райдугою голосів», «плескіт крил і хлюпіт хвиль»… Настрій ліричного героя емоційно під­несений, проте до жорстокої реальності читача повертає питання «де», яке звучить рефреном. Оптимістично звучать останні рядки вірша: «і лазурово простелися, і душу порятуй мені». Ліричний герой (читай В. Стус) сподівається, що спогади про рідний край порятують його душу від несправедливості й зневіри. Вірш «О земле втрачена, явися!..» нале­жить до невольницької лірики.

Ліричний герой поезії сумує, страждає в розлуці з рідною землею, він пригадує забуті дні — «сині ниви», «перегуд джмелів», «лет голубів» і її — «грішну і святу», кохану. І просить «землю втрачену», щоб явилася вона йому хоч уві сні — дати силу, порятувати зболену душу.